Морфофункціональні та імуногістохімічні характеристики різних клініко-патогенетичних варіантів лейоміоми матки

N. V. Kosey, T. D. Zadorozhnaya, N. F. Zakharenko, N. Yu. Pedachenko, I. Yu. Ganzhiy

Анотація


Найпоширенішою доброякісною пухлиною жіночих геніталій залишається на сьогодні лейоміома матки (ЛМ). Дані про гістологічний склад, будову та характеристики експресії рецепторів до гормонів тканини ЛМ мають важливе значення для розуміння механізмів розвитку різних клініко-патогенетичних варіантів пухлини.

Мета роботи – вивчення зв’язку морфологічних та імуногістохімічних особливостей лейоміоми матки (ЛМ) із патогенетичним варіантом розвитку захворювання, що спрямоване на розробку диференційованих методів лікування пухлини.

Матеріали та методи. У дослідження включили 188 жінок репродуктивного віку (30–49 років), яким виконано гістеректомії з приводу симптомної ЛМ. Залежно від наявності супутньої патології молочних залоз (МЗ) і щитоподібної залози (ЩЗ) пацієнток поділили на групи: перша  – 67 (35,64 %) жінок з ізольованою ЛМ (ІЛМ), друга – 32 (17,02 %) пацієнтки з поєднанням ЛМ і дисгормональних захворювань МЗ (ДЗМЗ), третя – 48 (25,53 %) жінок із ЛМ, асоційованою з патологією ЩЗ, і четверта група – 41 (21,81 %) пацієнтка з поєднанням ЛМ, ДЗМЗ та патології ЩЗ – поєднана лейоміома матки (ПЛМ). Морфофункціональний стан видаленої тканини та проліферативний потенціал ЛМ визначали за результатами гістологічного, ультраструктурного (електронно-мікроскопічного), імуногістохімічного досліджень (антигенів рецепторів до естрадіолу, прогестерону, пролактину, колагену IV типу, ядер проліферуючих клітин і канцерембріонального антигена) непрямим стрептавідин-пероксидазним методом із використанням Kit-моноклональних антитіл.

Результати. Поодинокі пухлини виявляли у 28,13 % випадків у пацієнток ІІ, у 39,58 % – ІІІ та у 17,07 % – ІV груп, що вірогідно менше, ніж у жінок І групи (74,63 %; p < 0,05). У морфологічній структурі лейоміом матки, котрі видалені в жінок І групи, у 80,6 % випадків переважала фіброзна тканина, тоді як у 73 % поєднаних пухлин – гладком’язовий компонент. За результатами імуногістохімічних досліджень у пацієнток І групи відзначено найбільшу частку позитивної експресії антигена до колагену ІV типу (60,0 %) на тлі низької чутливості до естрогенів (H-score 25,83 ± 7,12), високої – до прогестерону (H-score 108,54 ± 12,66) і середньої – до пролактину. При поєднаній лейоміомі відзначено найвищий рівень експресії антигенів рецепторів до статевих стероїдних гормонів (естрадіолута прогестерону), пролактину (78,57 %) й маркерів істинної проліферації та малігнізації: PCNA (64,29 %) та CEA (42,86 %). Так, у 84,0 % пацієнток ІV групи встановлено середній ступінь вираженості експресії естрогенових рецепторів та у 76,0 % – високий рівень експресії прогестерону в ядрах і цитоплазмі міоцитів із найвищим середнім показником експресії за H-score антигена рецепторів прогестерону (209,94 ± 16,34), що суттєво перевищує показники в жінок І групи (108,54 ± 12,66; p < 0,05). Дані, що отримали, вказують на більшу гормонозалежність, проліферативний потенціал та імовірність малігнізації поєднаної лейоміоми матки.

Висновки. Ізольована лейоміома матки здебільшого представлена великими поодинокими вузловими утвореннями, що мають незначну чутливість до статевих стероїдних гормонів із перевагою чутливості до прогестерону, а також незначний ризик малігнізації. Лейоміома матки за умов поєднання з патологією щитоподібної та молочних залоз характеризується множинним дифузним, дрібновузловим пухлиноутворенням із вираженою експресією до статевих стероїдних гормонів, у тому числі естрадіолу, що супроводжується високими потенціями зростання та суттєвою вірогідністю малігнізації. 


Ключові слова


лейоміома матки; імуногістохімія

Повний текст:

PDF

Посилання


Ahrendt, H. J., Tylkoski, H., Rabe, T., Szczes, A., Friedrich, C., Roehl, F-W., et al. (2016). Prevalence of uterine myomas in women in Germany: data of an epidemiological study. Archives of Gynecology and Obstetrics, 293(6), 1243–1253. doi: 10.1007/s00404-015-3930-8

Stewart, E. A., Cookson, C. L., Gandolfo, R. A., & Schulze-Rath, R. (2017). Epidemiology of uterine fibroids: a systematic review. BJOG, 124(10), 1501–1512. doi: 10.1111/1471-0528.14640

Wildemeersch, D., & Schacht, E. (2001). Treatment of menorrhagia with a novel frameless intrauterine levonorgestrel-releasing drug delivery system: a pilot. European Journal of Contraception and Reproductive Health Care, 6(2), 93–101. doi: 10.1080/713604208

Tatarchuk, T.F., Kosei, N.V., Islamova, H.O., et al. (2004) Dosvid vprovadzhennia skryninhovykh prohram obstezhennia henitalii, shchytopodibnoi ta molochnoi zaloz [The experience of introducing screening programs for genital examination, thyroid and mammary gland]. Suchasni napriamky rozvytku endokrynolohii” (Treti Danylevski chytannia) Proceedings of the Scientific and Practical Conference with international participation, (S. 160–161). [in Ukrainian].

Zakharceva, L. M., Dyatel, A. V., & Grigorchuk, A. V. Morfologicheskaya diagnostika raka molochnoj zhelezy [Morphological diagnosis of breast cancer]. Kyiv: MORION. [in Russian].

van Diest, P. J., van Dam, P., Henzen-Logmans, S. C., Berns, E., van der Burg, M. E., Green, J., & Vergote, I. (1997). A scoring system for immunohistochemical staining: consensus report of the task force for basic research of the EORTC–GCCG. J Clinic Parhol, 50, 801–804. doi: 10.1136/jcp.50.10.801

Kurman, R. J., Carcangiu, M. L., Herrington, C. S., & Young, R. H (2014). WHO Classification of Tumours of Female Reproductive Organs. IARC, 6(6), 122–167.

Leppert, P. C., Jayes, F. L., & Segars, J. H. (2014). The Extracellular Matrix Contributes to Mechanotransduction in Uterine Fibroids. Obstetrics and Gynecology International, 2014, 783289. doi: 10.1155/2014/783289

Stewart, E. A., Cookson, C. L., Gandolfo, R. A., & Schultz-Rath, R. (2017). Risk Factors Associated With Fibroids. BJOG, 124, 1501–1512.




DOI: https://doi.org/10.14739/2310-1237.2017.3.118744

Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.


ПАТОЛОГІЯ   Лицензия Creative Commons
Запорізький державний медичний університет